Про стандарти технічного обладнання з використання та розвитку слухового сприймання при навчанні глухих та слабочуючих дітей.

(ФМ-системи у навчанні нечуючих дітей)

Втілення сучасних підходів до навчання дітей з вадами слуху, які закладені у нових стандартах спеціальної освіти, неможливі без якісного технічного забезпечення навчального процесу.

Науково-технічний прогрес дає значні стимули до пошуку результативних шляхів вирішення різних проблем максимальної реабілітації вад розвитку, обумовлених втратою слуху різного ступеню. У країнах з високорозвиненими технологіями в останні десятиріччя активізувалася робота, спрямована на вдосконалення технічних засобів звукопередавання та звукопідсилення, впровадження їх у навчальний процес.

Серед сучасних електронних пристроїв для осіб із втратою слуху найбільш поширені індивідуальні слухові апарати (СА), що можуть забезпечити нечуючим постійне якісне звукопідсилення протягом усього дня. Це дуже важливо, якщо мати на меті, як це є у нашій країні, навчання нечуючих дітей усному мовленню та спілкуванню за допомогою усного мовлення. Кожній нечуючій дитині потрібно мати два слухових апарати, бо тільки бінауральне слухопротезування допомагає повністю використати залишки слуху, орієнтуватись у звуковому полі, зменшити потужність звукопідсилення. Це мають бути апарати, з якими дитина комфортно почуває себе на протязі всього дня і які постійно забезпечують інформацією центри слухового сприймання. При цьому найбільш ефективними є сучасні нелінійні програмовані цифроаналогові та цифрові слухові апарати, розроблені в кінці ХХ-го століття.

Однак, для навчально-виховних потреб використання слухових апаратів має свої межі ефективності. Вони обумовлені особливостями сприймання нової інформації та постійною зміною умов спілкування дітей та дорослих. Тому, як стандарт, у більшості країн світу при навчанні дітей з вадами слуху крім (або замість) двох індивідуальних слухових апаратів вимагається додаткове звукопідсилювальне обладнання так званого колективного користування.

До 70-х років минулого століття це була провідна колективна звукопідсилювальна апаратура (КЗПА) стаціонарного використання, що складалася з робочого місця педагога з мікрофоном, під'єднаним до підсилювача, з якого підсилений звуковий сигнал подавався через дроти на кожне учнівське місце - до настольного пульта учня з мікрофоном для зворотного зв'язку (щоб дитина чула своє мовлення і його чули інші діти) і навушниками для учня. У нашій країні це були системи “Звук”, “Спектр” різних модифікацій (випускались підприємствами Українського товариства глухих). Така апаратура не передбачала індивідуального настроювання на слухові потреби конкретного учня, регулюванню підлягала тільки загальна гучність вихідного сигналу.

Технічний рівень цього виду техніки вичерпав себе вже наприкінці 70-х років і невдовзі її виробництво припинилося, однак спеціалізовані школи-інтернати ще біля 10 років користувалися наявним обладнанням, до якого додалося лише наступне покоління радянської провідної КЗПА “Дербент” (Азербайджан). Воно виявилося недосконалим, бо базувалося на застарілих елементній базі та технічних принципах, швидко виходило з ладу, а можливість ремонту або модернізації не була передбачена. Останніми українськими розробками були провідне обладнання “Поліфонатор” та “СРТ”, які випускались в кінці восьмидесятих - на початку дев'яностих років.

Загальним недоліком стаціонарної апаратури є те, що вона не відповідає вимогам постійного звукопідсилення дітям з вадами слуху – обмеженість рамками уроку часу перебування в навушниках (які, крім іншого, не підходять для передачі звукового сигналу при значних втратах слуху). Після заняття учень або має користуватись своїми індивідуальними слуховими апаратами, які мають зовсім інші технічні характеристики, (мозок дитини повинен “переключитися” на сприймання інших за характером звуків), або взагалі лишатись без звукопідсилення, якщо власних апаратів немає. В останньому, досить поширеному у навчально-виховних закладах випадку, використання провідної КЗПА малоефективне, бо не розвиваються навички постійного слухового сприймання, залишки слуху не можуть використовуватися дитиною для спілкування, вона гірше розуміє однокласників і не вчиться розуміти усне мовлення дорослих у позаурочних умовах.

Звичайні аналогові індивідуальні слухові апарати (СА), якими має змогу користуватися частина нечуючих дітей, є універсальними пристроями, що допомагають спілкуватися у багатьох повсякденних ситуаціях. Для потреб комфортного сприймання необхідно, щоб дитина з СА знаходилася на відстані не більше 1,5 - 2 метра від вчителя, інакше сторонні шуми та відлуння будуть ускладнювати процес сприймання словесної мови, вимагатимуть підвищення рівня гучності, що веде до швидкої втоми та відчуття дискомфорту. В навчальних закладах неможливо забезпечити таку відстань до кожної дитини. Щоб запобігти цьому та покращити умови звукосприймання, в класах та інших шкільних приміщеннях використовуються індукційні петльові системи (ІПС), що працюють разом з індивідуальними слуховими апаратами, коли вони включені у режим “Т” або “МТ” (сприймання електромагнітних коливань). Голос учителя при цьому передається до учня з потрібною якістю та гучністю, не змішується із сторонніми шумами незалежно від відстані. ІПС складається з мікрофона вчителя, приєднаного до невеликого підсилювача, що передає електричний сигнал до провідної (дротової) петлі, яка прокладається по периметру класу. Для якісної роботи така система комплектується індивідуальними слуховими апаратами однакового виду. Дитина використовує цей СА постійно, не тільки в одному конкретному класі, але й в інших приміщеннях, обладнаних петльовими системами, або без них. Так забезпечується довготривале перебування в акустичному середовищі, що сприяє розвитку навичок слухового сприймання.

Сучасні ІПС LOOP (Лууп) виробництва Отікон, Данія, на достатньому рівні забезпечують потреби учбового процесу. Недоліком ІПС є те, що сигнал з мікрофону вчителя через петльову систему сприймається тільки всередині обладнаного приміщення.

Більш відомим та поширеним досягненням слухокомпенсуючих технологій є допоміжні слухові FM-системи. В усьому світі вони використовуються як основний вид спеціалізованої звукопідсилюючої апаратури, що забезпечує значне поліпшення прослуховування в умовах сильного шуму, відлуння або на великій відстані. Принцип їх дії дає можливість широкого використання як в учбовому процесі шкіл, дитсадків, так і в вищих навчальних закладах, де разом навчаються чуючі та нечуючі студенти, в домашніх умовах, на вулиці тощо.

Звукопідсилююча FM-система побудована за модульним принципом, основними елементами її є FM-радіопередавач з виносним мікрофоном, яким користується викладач та FM-приймачі учнів, кількість яких для одного передавача необмежена. І передавач і приймачі невеликі за розмірами, фіксуються на одязі або у кишені. Останні можуть бути інтегровані в одному корпусі з кишеньковими або завушними СА. При використанні FM-систем мовлення вчителя на відстані десятків метрів сприймається учнем так само ясно і чітко, як і на відстані 0,15 м від нього. Кожна FМ-система має власну радіочастоту, тому декілька передавачів не заважають один одному, в той же час, їх можна налаштувати на однакову частоту, коли заняття ведуть декілька викладачів.

FM-системи створюють комфортне акустичне середовище для дітей з вадами слуху, надають найліпші умови для спілкування, сприймання мовлення за рахунок забезпечення оптимального, однакового рівня звуку незалежно від відстані між викладачем та учнем, розміру приміщення, його акустичних характеристик, рівня оточуючого шуму. Звичайно, що FМ-системи використовуються і на позакласних заняттях, на вулиці, під час екскурсій, ігор, культурних заходів, бо ніяким чином не прив'язані до якогось одного приміщення. Тому використання FМ-систем найбільше сприяє розвитку дітей з вадами слуху.

1. Кишеньковий СА з FМ-системою.

Може використовуватись у якості 1) тільки СА, 2) тільки FM-системи, 3) комбіновано. Звуковий сигнал приходить у вухо через приєднані до вушних вкладок втулочні телефони, що з'єднані з приймачем. Ця система є зручною та надійною в користуванні, особливо для нечуючих малих дітей, дорослих з фізичними вадами і може забезпечити більше акустичне підсилення ніж інші типи систем.

2. Завушний апарат з FM-системою.

FM-приймач може знаходитись всередині завушного слухового апарату. Такі системи мають косметичні переваги – не вимагають приймача на одязі або шнурів до вуха. Невдовзі за технічними характеристиками вони не будуть поступатись кишеньковим системам. Однак, виробництво таких моделей у світі зараз не ведеться.

3. Мініатюрний FМ-приймач.

Стикується до прямого аудіовходу завушного СА. Недоліком можуть бути підвищені енерговитрати батареї слухового апарату при постійно включеному FM-приймачі.

4. Кишеньковий FМ-приймач без слухового апарату.

Використовуються у двох варіантах - коли є свої СА або без них. Під'єднання до СА забезпечується шнуром до прямого аудіовходу СА або компактною індукційною петлею яка передає сигнал до апарату, включеного у режим «Телефон». Може використовуватись і пряма передача звукового сигналу до внутривушних телефонів з індивідуальними вкладками, що теж забезпечує якісний потужний сигнал регульованої гучності.

Великою перевагою для навчально-виховних потреб FM-систем є те, що реальна відстань між промовцем і слухачем може сягати 30 - 100 метрів і більше, без втрати гучності і якості звучання мовлення. Оскільки FM-системи безпровідні, то вчитель може вільно пересуватись по класу, підходити до дошки, не турбуючись про якість передачі мовлення. При цьому ніяк не обмежується і можливість учнів вільно рухатись. Технічні характеристики кишенькових FМ-систем забезпечують їх експлуатацію на протязі багатьох років, переналагодження на різних слухачів та ін.

Закордонні фахівці, що вже більше 40 років вивчають можливості FМ-систем, прийшли до висновку, що використання їх з самого початку слухової реабілітації дозволяє дітям з великою втратою слуху на 40% відсотків краще сприймати усне мовлення.

Багато практиків, науковців, керівників приходять до розуміння того, що спеціалізовані дошкільні заклади та школи зможуть якісно виконувати свої завдання з навчання, розвитку слухового сприймання та мовлення тільки за умови забезпечення всіх учнів на всіх уроках якісною звукопідсилюючою технікою. Зараз в Україні частина спеціалізованих навчально-виховних закладів для дітей з вадами слуху вже мають певну кількість колективних ІПС або FM-систем що дає можливості вести навчально-виховний процес на рівні сучасних потреб.

© Олександр Савченко, 2003